Независимый сайт адвокатов Украины
«…Да будет слово ваше: «да – да», «нет - нет»; а что сверх этого, то от лукавого» (Евангелие от Матфея)

[ 22 May 2013 | Просмотров 1719 ]

Сергій Сафулько Куди йдемо, брати адвокати ?

Винесене у назву цієї статті запитання не випадкове. Потреба суспільства у незалежних, об'єктивних, справедливих судах та суддях неодмінно супроводжується механізмами, які цю незалежність, об'єктивність і справедливість покликані забезпечити. Без сильної, грамотної та незалежної адвокатури будь-яке реформування судової системи буде пригнічене і не матиме перспективи. Тому не дивно, що процес зміни у судах завжди породжує питання: а що з адвокатурою ? Вона в змозі забезпечити потреби суспільства у тому, щоб кожен міг до адвоката потрапити і, саме головне, отримати юридичну підтримку у тих же судах, на які ми так сподіваємось ?

Останні 10-15 років розмов про «реформування» адвокатури було чимало, однак найбільше надій покладалося на розробку нового закону про адвокатуру і втілення у ньому ідей «реформації». Такий закон прийнято 5 липня 2012 року і він нині є як рушієм, так і стопором майбутнього адвокатури. Звісно, що пов'язувати «реформування» будь-якого суспільного сектору з прийняттям акту, який цей сектор регулює, неправильно. Тут зачіпаються як історичні, економічні, так і, дуже часто, суб'єктивні фактори. В національній адвокатурі з самого початку було помилково визначено, що доконче необхідно прийняти новий закон, який і «реформує» адвокатуру. Є інститути, які потребують укорінення традицій і будують свою діяльність саме на них. Новації там скоріше є проявом слабкості, ніж авторитету. Такою є і адвокатура. Можливо, навіть більше, ніж будь-яка інша інституція вона не повинна «ламатись» з прийняттям нового кодексу чи зміною президента, а має виробляти свої, вікові правила, які тільки і можуть утвердити її стійкість і авторитет у суспільстві і бути прикладом для інших суспільних інститутів. Українській адвокатурі не везе. Немаючи укорінених основ у історичній минувшині, вона знищує саму себе через спробу підлаштуватись під інтереси новітніх, тобто тих, що в той чи інший історичний момент при владі суб'єктів і вони її використовують, як це їм необхідно. Між тим, адвокатура має розвиватись як незалежний від політичного курсу інститут, в основі якого лежить навіть не закон, а право, як всезагальна ідеологія правди і справедливості.

Якою була і як розвивалась українська адвокатура до Закону № 5070-VI ?

Ми не будемо торкатись радянського періоду, він «канув у Лету» і може слугувати хіба що для бичування. Що ж до власне українського, то він позначений як здобутками так і великими втратами. Попередній Закон про адвокатуру діяв з 1 лютого 1993 року. За цей час нагромадилось багато питань в устрої адвокатури і сама адвокатура «переросла» своє прокрустове ложе. Однак нагромаджений досвід не завжди є негативним і при запровадженні новацій маємо зважувати декілька визначальних речей: для кого адвокатура і як її облаштування вплине на виконання нею свого призначення. Адвокатура має своїм призначенням забезпечити суспільству захист його суб'єктів. Так було в усіх цивілізованих соціумах –– де більше, де менше. Виконати це можливо тільки в умовах абсолютної незалежності від влади, коли ні адвокатура, ні її члени не чекають від влади пільг, нагород, плати за свою працю. Держава, її апарат, цього не хочуть допускати. Вони всіляко «приручають» або прилякують адвокатуру і намагаються в будь-який спосіб через своїх яничарів спаплюжити цю інституцію через встановлення таких правил для адвокатури, що вона стає не гордою і незалежною, а пригніченою і пригнобленою. Вся історія вітчизняної адвокатури є живою ілюстрацією цього вічного способу боротьби адвокатури за свою ідентифікацію і влади за її приборкання.

Десь з кінця 90-х, початку 2000 років стала настійно пробиватись думка, що українська адвокатура «не є організованою», бо не «об'єднана» і адвокатурі стала нав'язуватись ідея, що для реалізації адвокатурою «своїх» завдань, всіх адвокатів необхідно зібрати в «одну палату» («асоціацію») і ось тоді вона «запанує». Не будемо називати творців цієї ідеї, бо вони нині переконались у «реальності» «єдиної» адвокатури, коли уже «всі» в одній «асоціації». Правда, кожен у своїх кутках. Обґрунтовувалась така потреба тим, що начебто при прийнятті України в Раду Європи їй було заказано, що без створення єдиної адвокатської асоціації шлях до Ради Європи Україні буде перекритий. І хоч це виглядало більш, ніж банально, але саме це «зобов'язання» стимулювало законодавчі ініціативи по «об'єднанню» адвокатури. Практично ніде у Європі немає єдиної організації, куди заганяють всіх адвокатів. Як колись у колгосп, якщо ти народився в селі, то обов'язково мусиш бути членом колгоспу. Так і з адвокатурою, якщо ти хочеш бути адвокатом, то ти маєш бути членом асоціації адвокатів, забуваючи при тому, що чим більше адвокат «зорганізований», тим менше у нього можливостей і, зрештою, бажань, бути незалежним, бо боротись тоді йому приходиться вже не за свого довірителя, а, дуже часто, з своєю «організацією».

До певного часу всі ці «відкриття» щодо обов'язкового «членства» адвокатів у одному котлі вдавалось стримувати, проводились з'їзди, де одні резолювали «за обов'язкове членство», інші –– проти, але так чи інакше, ця проблема обговорювалась у середині адвокатського співтовариства і влада у неї хоч і втручалась, але не мала багато шансів на приборкання. З середини 2006 року з'явились нові можливості для реанімації скелету обов'язкового колгоспу для адвокатів і, як гриби по дощі, стали проростати нові «проекти» як обламати адвокатуру. Тепер уже питання стояло лише так: членство –– механічне, чи волевиявлення кожного потрібно з'ясовувати ? Влада зрозуміла, що маючи за собою такого монстра як асоціація адвокатів, куди всі «входять», вона через своїх довірених осіб зможе контролювати як саму адвокатуру, так і її носіїв –– адвокатів. Саме тому новий проект закону був репрезентований нею як «президентський» і, звісно, «реформаторський». І ось тепер ми маємо перші квіточки від цього байстрюка. Ягідки ще попереду. Що ж є, і що сталося ?

Адвокатура сьогодні підконтрольна владі. Вона не здатна перечити цій владі, не в змозі захистити тих, хто в конфлікті з владою, бо сформовані внаслідок нібито реалізації «президентських» ідей органи «адвокатського» самоврядування сьогодні працюють не на адвокатів, а проти них. На 17 листопада минулого року було оголошено «збір» делегатів, який мав би у форматі «з'їзду» сформувати адвокатське «самоврядування». Ми маємо всі підстави для висновку, що основна мета влади якраз полягала у тому, щоб до «управління» (себто адвокатського самоврядування) прийшли саме її сателіти. З цією метою було розроблено сценарій, за яким адвокатуру вже місяців за два до з'їзду почали ділити і розривати. Бажаючі, як завжди, знайшлися. Формування делегацій на з'їзд адвокатів відбувалось з боями, судами, паралельними конференціями. У Харкові, Донецьку, Ужгороді, Дніпропетровську, Київській області пройшли або по дві конференції, або були серйозні конфлікти, що переростали у відкриті війни, стимульовані владою. Окремі її агенти у адвокатурі вдавались до фізичного насилля, перекривання доступу адвокатам на ці конференції, використовували міліцію або проплачені ними омони і охорони. Причому, якщо у Дніпропетровську, де, начебто, на конференцію не допустили всіх бажаючих адвокатів, рішенням суду буквально за день до з'їзду були скасовані саме з цієї причини всі рішення адвокатського зібрання, то в Ужгороді, Харкові, де так само не допустили всіх бажаючих на конференції і адвокати провели по дві паралельні конференції, суди і досі вирішують «питання» законності їх рішень. Про що це свідчить ? Про те, що там, де владі це потрібно, вона через свої (звісно, адміністративні) суди хутенько скасовує рішення «неправильних» конференцій, а там, де в такий же спосіб прийняті рішення «правильними» зборами, тобто такими, що підуть у фарватері влади обраними «керівниками» органів «адвокатського самоврядування», то там, за таких самих порушень, суди рішень зборів адвокатів не скасовують. Саме тому рішення дніпропетровської адвокатської спільноти хутенько скасували, бо делегати на з'їзд від Дніпропетровська були владі «не милі», а прийняті за аналогічних обставин рішення у Харкові і Ужгороді є чинними. Більше того, обрані «правильні» люди –– нині і очолюють адвокатське самоврядування на Слобожанщині і Закарпатті та ще й разом з керівництвом національної асоціації адвокатів, разом з «донецькими» і двома київськими (міста і області) представниками є кістяком «нової» української адвокатури. Це є свідченням повної дискредитації адвокатського самоврядування, бо сформовані в такий «спосіб» «органи» є пухлиною української адвокатури, вони обрані не демократично, келійно, підігнані під «потрібні» владі ідеї і по суті своїй не є адвокатськими.

Чому так сталося ? Саме тому, що влада, як це не прикро визнавати, виявилась розумнішою, більш винахідливою і нахабнішою. Вона знайшла в середовищі адвокатів маріонеток, які за посади, переваги, зарплату виявилися повністю підконтрольними ієрархам від влади, а не представниками вільної і незалежної адвокатури. Адвокатура в особі своїх очільників виявилась неспроможною протистояти цій навалі, піддалась і не зуміла встояти. У суспільства має бути здорове усвідомлення того, що така адвокатура з її перевертнями не буде спроможна захистити і громадян цього суспільства, що розраховувати на таку адвокатуру йому досить і досить ризиковано.

З'їзд мав би стати індикатором нових ідей в адвокатурі, сказати своє слово на захист тих адвокатів, хто зазнав і зазнає тиску та репресій. Цього не сталося. Маніакальна ідея зі створення «єдиної» організації для вмістилища всіх адвокатів і острах, що «потрібні» для влади очільники не будуть обрані до «органів», призвела до того, що функціонери, які претендували на свою боговибраність, продовжили свою тактику «розділу» всіх і всього, захопили реєстраційні документи і провели свій з'їзд, а тих, хто з таким способом ведення з'їзду не був згоден –– проігнорували, як «дисидентів» чи «сектантів». В готелі «Русь» нашвидкуруч обрали «керівні» органи адвокатури і вже в понеділок, 19 листопада 2012 року, нова організація під назвою «Національна асоціація адвокатів України» була зареєстрована. Вибори відбулись безальтернативно, без будь-якої дискусії, без таємного голосування. І що ж адвокатура ? Вона це проковтнула. В керівних органах української адвокатури опинилися люди, які не займаються адвокатською практикою десятки років і не можуть нею займатись, бо є державними або муніципальними службовцями, люди, які не мають належної юридичної освіти і саме головне –– люди, які заради того, щоб обійняти ці посади проігнорували вікові традиції, як української, так і світової адвокатури. Хіба це не є доказом неповаги до адвокатури, адвокатів, їх самоприниження ? На цьому розділеному за ідеєю «реформаторів» готельному засіданні після їх обрання вони одразу ж заявили про себе «на повний голос», повертаючи адвокатуру туди, звідки ці керманичі і вийшли –– назад в СРСР.

Почалося, як велось в «добрі» радянські часи –– з загроз. Спочатку адвокатам нагадали, що критикувати горезвісний КПК, теж дітища «реформаторів», бич якого на собі уже починають відчувати «підреформленні», не слід, його можна тільки хвалити. Новоспечений голова ВКДКА виступив з заявою, що слід притягти до дисциплінарної відповідальності одного з київських адвокатів за те, що той мав нахабство, критикувати КПК за можливість затримання особи без паспорта. І притягли! В Ужгороді. Далі –– більше. Так як більшість регіонів не визнала легітимності цих «владців», то в регіони полетіли депеші, як від ВКДКА, так і РНААУ з вимогами «прийняти» участь у їх «роботі» і загрозами, що якщо регіональні «члени» не будуть приймати участі, то їх «притягнуть». Дивна річ виходить. Від адвокатів свої ж, ніби «адвокати», вимагають визнати те, що визнавати не дозволяє совість і гідність –– в вульгарний спосіб обрані органи самоврядування. Але так як депеш «керівників» не дуже злякались, то в суди посипались позови про «примушування» членів Ради, ВКДКА їздити в Київ «на засідання». Читач розуміє, що позови такі пішли в адміністративні суди, як правило, в Окружний адміністративний суд міста Києва, і не важко навіть здогадатись чому. Група, яка змордувала адвокатуру в такий спосіб і хоче забезпечити собі «законність» своїх акцій: є ж бо рішення судів. І мордує. Декому з тих, хто не їздили зупинили дію свідоцтва, декого взагалі позбавили права на адвокатуру. Це друга ознака хибкості, слабкості нинішньої адвокатури, коли в ній знаходяться бенкарти, готові підписувати позови на своїх же колег, карати тих, хто їх не підтримує, і совість яких не згоджується з актами насильства і фальші.

Влада через своїх резидентів у органах адвокатського самоврядування намагається викручувати руки непокірним, які не хочуть танцювати під дудку чужих адвокатурі людей і добиваються проведення нового з'їзду адвокатів і проведення чесних виборів своїх провідників. Ідея нового з'їзду є нині найактуальнішою з усіх, що опановує адвокатську громаду. Спротив проведенню з'їзду свідчить по невпевненість кермовиків новоутворень адвокатури у своїх позиціях. А йдеться по суті по дуже прості і зрозумілі речі –– дайте адвокатам змогу самим вирішити, кому вони довіряють, у кому впевнені. Здавалося ж і владі від цього не стане гірше, адже спокій хоч би в якійсь соціальній групі їй на руку. Але не так є. Навпаки, швидкість, з якою було зареєстровано РНААУ, ВКДКА, поява позовів до «непокірних», десятки дисциплінарних справ, є свідченням того, що влада не збирається втрачати контроль над адвокатурою і що страх перед повноцінним з'їздом адвокатів, який би спромігся скинути налигача з заклиненої шиї, для влади більш небезпечний, бо тоді адвокатура може і не підкорятись «реформаторам» від влади. Для проведення з'їзду адвокатів є всі передумови, але острах, що він може стати черговим «секційним» зібранням примушує серйозно поставитись до цієї ідеї. Адже визнати через адмінсуди нелегітимними його рішення буде зовсім нескладно.

Які мали б бути заходи для такого з'їзду ?

Думаю, що нинішні керівники «самоврядних» органів адвокатури в Київі, Київській, Донецькій, Харківській і Закарпатській областях, які, власне, за моїм переконанням і є відповідальними за зрив установчого з'їзду адвокатів України, навряд чи згодяться на проведення нового з'їзду. Вони його бояться. Як засвідчують факти, саме їх обрання до «органів» адвокатського самоврядування було далеко не демократичним і прозорим. Думаю, що і «визнана» владою Рада адвокатів України буде всіляко противитись проведенню нового форуму, бо оприлюднення даних про те, як обрана ця «рада» і ВКДКА є для її існування смертельною загрозою. Тому керівництво радою буде робити все, аби будь-які ініціативні дії по проведенню з'їзду тими ж адмінсудами «гасилися» в будь-який спосіб. Саме якраз спротив проведенню нового з'їзду і є початком кінця цих нелегітимних органів, бо свідчить про їх страх перед адвокатами. Неусвідомлення цього є свідченням паралічу української адвокатури.

Але в Раду адвокатів входять представники з усіх регіонів. Саме вони мусили б у ній і добитись рішення про проведення нового з'їзду. Не можна ж бо ніяк згодитися з таким зухвалим і безсоромним поводженням з адвокатами, як нам нині його демонструють. Таке враження, що ми мусимо бути чуть не на службі у цих «органів». То вони видумують як документ суворої звітності ордер для адвокатів, то вони перебирають на себе повноваження по включенню адвокатів до Єдиного реєстру адвокатів, а тепер ще і зобов'язують негайно заплатити на їх «утримання» по одній мінімальній зарплаті за 2013 рік і до кінця місяця і ще й 10% за минулий рік. Виходить, що тих, хто осоромив і нині безчестить адвокатуру ми ще й повинні утримувати.

Рішення про скликання з'їзду можуть прийняти і 10 рад адвокатів регіонів. Але боязнь такого рішення буквально засліпила очі раді НААУ, яка спеціально не затверджує положення про ряд регіональних рад, щоб не допустити їх легітимної роботи, в тому числі, не дати ініціювати скликання з'їзду адвокатів. Але саме така позиція ради НААУ і повинна заставити задуматись над тим, кого ми обрали: колег для нашого захисту і підтримки, чи узурпаторів, що дорвались до пійла ?

З'їзд адвокатів має:

- скасувати обов'язкове членство в НААУ. Національна асоціація адвокатів має існувати винятково за рахунок бажаючих бути у цьому колгоспі;

- провести легітимні вибори органів адвокатського самоврядування в Україні, шляхом таємного голосування, не більше як на три роки і не більше як на один строк;

- скасувати плату на утримання цих органів. Вся робота органів адвокатського самоврядування має бути громадською, а не оплачуваною;

- звернутись до Верховної ради з вимогою негайного внесення радикальних змін у КПК щодо відновлення в Україні конституційного права на захист і в Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо скасування його положень, які не відповідають суті адвокатури;

- скасувати всі незаконні рішення у порушених дисциплінарних справах щодо адвокатів за їх оцінку подій у адвокатурі, відновити в Україні свободу думки в адвокатурі;

- радикально переглянути правила адвокатської етики, виключивши з них положення, які позбавляють адвоката права любої критики подій в адвокатурі;

- звернутися до Верховної ради України з проектом змін до Податкового кодексу щодо поширення на адвокатів права вільного вибору системи оподаткування – загальної або спрощеної;

- скасувати всі незаконні рішення ВКДКА і Ради НААУ.

Ось чому з'їзд адвокатів потрібен. Адвокатура має право на те, щоб їй служили ті, кого вона обирає, а не ґвалтували її. І чим швидше вона це зробить, тим краще для суспільства.

Сергій Сафулько,

адвокат, голова ради адвокатів Адвокатської приватної компанії «Конфідент», Заслужений юрист України, член Вищої ради юстиції.

м. Луцьк



Добавить комментарий